28 жовтня — День вигнання нацистських окупантів з України
День вигнання нацистських окупантів з України відзначається в нашій державі щорічно 28 жовтня. У цей день українці традиційно вшановують кожного, хто боровся проти нацистських поневолювачів.
Вигнання нацистів з українських територій стало можливим завдяки масовій участі українців у лавах як Червоної армії, так і партизанських загонах і структурах українського визвольного руху (ОУН та УПА).
Український вимір Другої світової війни — це боротьба на всіх фронтах і театрах воєнних дій: не тільки на Східному фронті, а й у лавах руху опору інших країн, арміях союзників, що воювали в Італії і Франції, на Далекому Сході та Тихоокеанському театрі воєнних дій. Ми пам’ятаємо всіх.
У серці кожного з нас жива пам'ять про неоціненний внесок українців у спільну перемогу в цій жахливій війні. Адже вигнання нацистів з України стало можливим завдяки об’єднанню зусиль всієї антигітлерівської коаліції та визвольних антинацистських рухів. Спільна перемога не була б можливою без поєднання зусиль.
Разом з тим, вигнання нацистських поневолювачів не принесло Україні спокою і свободи, а обернулося поверненням комуністичного терору, масовими депортаціями, переслідуванням інакодумців.
Але досвід боротьби з нацизмом учить, що війна в кінцевому підсумку закінчується в столиці агресора. Адже боріння за свободу проти окупанта є обов’язком кожного представника народу, над яким нависла загроза поневолення.
Історична довідка
Друга світова війна розпочалася для України 1 вересня 1939 року із бомбардувань Львова силами люфтваффе. 11 вересня частини вермахту увійшли до Галичини, але за таємними домовленостями між Гітлером і Сталіним німецькі війська за 2 тижні відступили на захід.
17 вересня 1939 року у війну на боці нацистського агресора вступив СРСР.
22 червня 1941 року розпочалася війна між вчорашніми союзниками — Третім Рейхом та СРСР, унаслідок чого до кінця року більшу частину України окупували німецькі війська. У грудні 1941 — січні 1942-го радянські війська організували перший великий контрнаступ на території України, але зайняли лише незначні ділянки в Криму та під Барвінковим. Спроба навесні 1942 року розвинути попередній успіх призвела до двох катастрофічних поразок радянських сил у Криму і під Харковом і їх відступу аж до Волги. Усю нашу територію зайняли окупанти.
У лютому наступного року, розвиваючи наступ після перемоги під Сталінградом, Червона армія зайняла Харків і деякі інші українські міста, але вже в березні залишила їх через німецький контрнаступ. Лише восени розпочалось остаточне вигнання з України нацистських окупантів.
28 жовтня 1944 року радянські війська вийшли на околиці міста Чоп на Закарпатті. Однак боротьба на тій ділянці розтягнулася аж до 25 листопада. У вигнанні окупантів брала участь вся Україна: регулярні радянські війська та червоні партизани (разом понад 3 мільйони солдат-українців), національне підпілля на чолі з Українською повстанською армією (близько 100 тисяч вояків) і бійці на усіх інших фронтах світу, що наближали спільну перемогу над Гітлером.
Але подіями жовтня — листопада 1944-го війна не скінчилася, Українці воювали в Європі до 8 травня 1945 року та в Азії — до 2 вересня. На Батьківщині збройний спротив радянській владі тривав ще понад десятиліття.
Вигнання нацистських окупантів супроводжувалося вчиненням масових злочинів, які організував сталінський режим і радянські війська з вини його командування. На найнебезпечніших ділянках фронту масово використовувалися «чорносвитники» — поспіхом мобілізоване радянським командуванням (польовими військкоматами) місцеве населення, яке кидали в бій непідготовленим, необмундированим і неозброєним. Українські армійські частини Радянської армії у 1943 — 1944 роках використовувалися в боях проти національного підпілля, що означало братовбивчу війну між українцями, які служили у РСЧА та УПА.
В очищеному від німців Криму в 1944 році радянська влада здійснила низку депортацій, зокрема повністю виселила до Середньої Азії кримських татар (180 тисяч).
Українці продовжували зазнавати втрат і після закінчення війни — масові репресії продовжувалися аж до смерті Сталіна. На заході України під час придушення національного руху, за різними даними, було вбито 150 тисяч осіб, заарештовано 130 тисяч і депортовано понад 200 тисяч.
Унаслідок організованого масового голоду 1946 — 1947 років в Україні загинуло до мільйона людей. Кількість військових і цивільних жертв війни історики оцінюють у 8-10 мільйонів українців. Пошкоджено або знищено внаслідок боїв і каральних дій окупантів 700 міст, 28 тисяч сіл, 16 тисяч підприємств.
