12 січня громада прощалась із загиблим воїном Євгеном Лушніковим
Проводжати Героя в останню путь біля його будинку в с. Путрівка прийшли родичі, знайомі, сусіди, представники Липовецької громади – його батьківщини, добровольці ДФТГ та працівники Глевахівської селищної ради, приїхало багато його побратимів. Поховали Євгена на кладовищі м. Васильків.
Євген Лушніков народився 20 березня 1997 року у с. Славна Вінницької області. Мати виховувала його з братом одна, батько сім’ю залишив. Рано залишився сиротою, мама померла. Закінчив Зозівський професійний аграрний ліцей, опанував спеціальність електрика. Відслужив строкову військову службу. Влаштувався на роботу в Києві, одружився.
25 лютого 2022 року Євген пішов добровольцем боронити Україну від ворога у складі 95 окремої аеромобільної бригади десантно-штурмових військ ЗСУ. Пізніше на основі цієї бригади була сформована 46-та. Після Київщини Євген боронив Херсон, Соледар, Бахмут. «На Херсонщині він врятував сотні і сотні життів своїх побратимів. Можна сказати, що смерть його забрала із заздрості - адже він у цієї смерті відібрав і врятував багато життів» - згадували Євгена на похоронах.
6 травня 2023 р. в результаті ворожого обстрілу отримав тяжке поранення. Після тривалої реабілітації отримав інвалідність третьої групи. Але 29 листопада 2023 року повернувся до військової служби на посаду водій-санітар медичного пункту аеромобільного батальйону. 7 січня 2024 сталася трагедія: ворожий снаряд перервав його життя. Євген загинув під час ведення бойових дій у районі міста Курахове Донецької області.
Євген був справжнім Воїном. За мужність, патріотизм та активну громадянську позицію, за оборону Київщини у 2022 році він був нагороджений медаллю «Честь. Слава. Держава» від Київського міського голови та громади міста. У липні 2022 року був відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «За взірцевість у військовій службі», у лютому 2023 року нагороджений Президентом України орденом «За мужність» ІІІ ступеню.
Він був надзвичайно щирим і добрим, справжнім другом. Мріяв про велику і щасливу сім’ю. Хотів власний дім, разом із дружиною хотів, щоб було багато дітей - вдочерити доньку дружини і ще мати трьох діточок. Вони жили душа в душу, разом мали великі плани на майбутнє. На жаль, його мрії залишились нездійсненними...
Побратими, які пишаються тим, що мали змогу бути з ним пліч о пліч у боях, згадували його теплими словами: «Женька був чудовий товариш, побратим. Добряк. Це велика втрата для нас. Завжди будемо його пам’ятати».
«Він жив з любов’ю до своєї сім’ї, до своїх друзів, він показував нам, як можна весь той жах, ті важкі часи, які ми прожили, проходити з посмішкою, - розповідала посестра Євгена. - Завжди, як тільки ми думаємо про Женю, особисто я одразу згадую його усміхнене обличчя. Навіть історію поранення та лікування він розповідав з усмішкою. Коли ми з ним спілкувалися, завжди було щось добре в його словах. Кожного дня ми разом їздили на роботу до хворих, до поранених, і він завжди допомагав нам не тільки фізично, але й морально. Він багато говорив про своє життя, про свою сім’ю, про свої мрії. Нам буде дуже не вистачати Жені»
«Дякуючи таким хлопцям і дівчатам, як Женя, тут немає сьогодні російських загарбників. Низький уклін і світла пам’ять Євгену, який віддав своє життя за незалежність нашої України, з наші тихі ранки та безхмарне небо. Немає таких слів, щоб втамувати біль рідних, близьких, побратимів. Нам залишається пам’ять про Героїв, яка не вмирає», - звернувся з прощальними словами голова Глевахівської громади Володимир Петренко.
Приносимо щирі співчуття дружині Віолетті, рідним, близьким, друзям, побратимам Євгена, розділяємо їхній біль... У нашій пам’яті Євген Лушніков житиме вічно. Слава Герою!
