Одноволик Олексій Сергійович
Одноволик Олексій Сергійович народився 19 березня 1983 року у смт Стеблеві Корсунь-Шевченківського району Черкаської області .
Після закінчення 9 класів загальноосвітньої школи навчався в Смілянському технікумі харчової промисловості. Одночасно відвідував місцеву спортивну школу. Мав хороші спортивні результати, кандидат у майстри спорту України з боксу. Далі здобував освіту в Національному університеті харчових технологій. Працював у м. Києві начальником охорони ТОВ «ПОРТО ПЛЮС».
Олексій Одноволик, як справжній патріот, у 2014 році добровільно вступив до лав Національної гвардії України. Брав участь у боях за міста Слов’янськ та Дебальцеве. Був поранений, за станом здоров’я демобілізований. Однак розуміючи, що для перемоги над російським агресором ще можуть знадобитися його військовий досвід, знання та сили, у 2016 році закінчив факультет підготовки офіцерів запасу Національного університету оборони України імені Івана Черняховського.
Разом з дружиною Людмилою побудували власний будинок у селищі Глеваха, де мріяли довго й щасливо жити, виховувати дітей – доньку Настю і сина Назара. Усе змінилося 24 лютого 2022 року, коли рф розпочала повномасштабну війну проти України. Лейтенант Олексій Одноволик знову добровольцем пішов на війну. В квітні 2022 року був нагороджений нагородним пістолетом Макарова ""За оборону Київщини"".
Серце справжнього героя, командира розвідувального взводу Олексія Одноволика, навіки зупинилося під час виконання бойового завдання 26 липня 2022 року на Херсонщині. Його мужність нагадує нам про те, за що бореться кожен український воїн — за свободу, гідність та мир на нашій землі. Завдяки таким героям, як Олексій, наша нація стає ще сильнішою, а віра в перемогу — непохитною
Похований Олексій в смт Стеблів Черкаської області на Зароському кладовищі.
Олексій Сергійович був сильною особистістю, надійним товаришем. Його бойовий побратим і друг Максим Беньковський 28 липня 2022 року на своїй сторінці в Фейсбуці написав: «Ти не боявся дивитися в обличчя смерті. Ти не боявся нічого. Ти йшов вперед, а я йшов за тобою. Ти ніколи не думав про себе. Лише про інших. Льоха, ти ніколи не кидав ані своїх, ані чужих… Всі казали “неможливо”, а ти це “неможливо” робив».
Про Олексія згадують як про щиру, чуйну, добру людину.
Найбільшими цінностями на землі для Олексія Одноволика була Україна і його власна родина. Він був люблячим чоловіком і батьком, міцним плечем і підтримкою для мами Марії Василівни та батька Сергія Васильовича, для братів Юрія і Вадима. Світла пам’ять і низький уклін Олексію та кожному захиснику, який віддав своє життя за всіх українців!"
Відповідно до Указу Президента України, Одноволика Олексія Сергійовича, командира розвідувального взводу 1-го батальйону 46-ї аеромобільної бригади, посмертно нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня «За відвагу». Відзнаку було вручено його сім'ї — дружині Людмилі та матері Марії Василівні.
Жодні слова та нагороди не повернуть рідним близьких людей, але наш обов’язок — берегти пам’ять і розповідати про мужність наших військових!
Вічна пам'ять і Слава Герою!
