21 листопада - День Гідності та Свободи
Боротьба за належність та свободу народу України триває. Пам’ятаючи тих, хто віддав свої життя на цьому тернистому шляху ми невпинно продовжуємо рух вперед.
Сьогодні, у День Гідності та Свободи, ми вшановуємо всіх, хто піднявся на захист держави під час Помаранчевої революції та Революції Гідності
Ці історичні події стали символом незламності, сили духу та єдності українського народу, підтвердили прагнення до демократичних цінностей та свободи.
Утвердження ідеалів демократії, вшанування мужності та патріотизму громадян, які стали на захист прав і свобод людини, національних інтересів держави та її європейського вибору, — це наш спільний обов’язок.
У цей день ми схиляємо голови в пам’ять про тих, хто поклав своє життя за вільну, незалежну й гідну Україну.
Представники Глевахівської селищної ради на чолі з Степаном Дармостуком, заступником селищного голови з питань діяльності виконавчих органів, поклали квіти на Алеї Слави та до пам’ятного знаку Аміні Окуєвій.
Аміна народилася в Одесі, але її життєвий шлях проліг через Москву, Грозний і знову повернувся в Україну. Випускниця Одеського медичного університету, вона поєднувала професійну медичну підготовку з глибоким покликанням допомагати людям. Разом із чоловіком Адамом Осмаєвим, який утік від переслідувань російських спецслужб, Аміна активно підтримувала боротьбу за свободу Ічкерії та відстоювала права чеченської спільноти.
Під час Революції Гідності вона стала лікарем 8-ї Афганської сотні «Самооборони Майдану», рятуючи життя під час найскладніших подій. З початком війни на сході України Аміна приєдналася до батальйону «Київ-2», брала участь у боях під Дебальцевим та Чорнухиним, залишаючись вірною своїм переконанням і традиціям — навіть на передовій носила хіджаб як символ внутрішньої свободи.
У 2017 році в Києві на неї двічі було здійснено замах. Під час першого постраждав її чоловік, але Аміна змогла дати нападнику відсіч. Другий замах 30 жовтня біля селища Глеваха став фатальним.
1 листопада 2017 року Аміну Окуєву поховали у Дніпрі, на військовому цвинтарі поруч з Ісою Мунаєвим — її командиром і соратником. Це було її останнім бажанням — бути поруч із тими, хто, як і вона, віддав життя за свободу.
